самоосвіта

     
Проблемна тема: Формування компетентної особистості засобами інноваційних технологій на уроках біології.


 ___________________________________________________________________
 Активізація пізнавальної діяльності учнів - одна з вивчаємих мною тем.

       Основне завдання сучасної школи – пошук оптимальних шляхів зацікавлення учнів навчанням, підвищення їхньої розумової активності, спонукання до творчості, виховання школяра як життєво й соціально компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати відповідальні рішення в різноманітних життєвих ситуаціях, вироблення вмінь практичного і творчого застосування набутих знань. Це означає, що вчитель має орієнтуватися на використання таких педагогічних технологій, з допомогою яких не просто поповнювалися б знання й уміння з навчального предмета, а й розвивалися  такі якості учня, як пізнавальна активність, самостійність, уміння творчо виконувати завдання. Пізнавальна активність на рівні структурної одиниці спрямованості особистості свідчить про те, що учень охоче засвоює ту чи іншу інформацію, більше того – має міцно сформовану потребу в якісній пізнавальній діяльності, сильні та стійкі мотиви цієї діяльності. Отже, потрібно формувати не лише вузько навчальні, а й широкі пізнавальні мотиви, учень повинен перейти від цікавості (ситуативного інтересу) до зацікавленості.

          Сучасне життя потребує активної творчої особистості. Виховувати її можна лише впроваджуючи у педагогічну практику інтерактивні методи та технології навчання які “пробуджують” свідомість молодої людини, її прагнення пошуку шляхів розв'язання проблем. Під активізацією пізнавальної діяльності розуміють цілеспрямовану педагогічну діяльність вчителя по підвищенню рівня навчальної активності учнів.

        У процесі реалізації завдань, що постають перед сучасною школою, значна увага приділяється розвитку пізнавального інтересу учнів на уроках як необхідній умові активізації їх навчання.

       Саме пізнавальний інтерес є одним із найістотніших мотивів навчання, який зумовлює потребу в набутті знань, умінь і навичок, пробуджує позитивне ставлення до навчального матеріалу, спрямовує особистість на самостійний пошук, тобто „викликає бажання пізнати те, що невідомо учню.” Пізнавальний інтерес може досягти різного рівня розвитку й мати різний характер прояву, що пояснюється особливостями індивідуального розвитку учнів. Розвиток пізнавального інтересу проходить три етапи: 1) репродуктивно-імітаційної активності; 2) пошукової виконавчої активності; 3) творчої активності. Перехід учнів на рівень творчої активності свідчить про значний скачок в загальному розвитку особистості.

         Пізнавальний інтерес значною мірою стимулює пізнавальну активність учнів, розвитку якої сприяють:

- організація навчання, при котрій учень залучається до процесу самостійного пошуку та відкриття нових знань, вирішує завдання проблемного характеру;

- застосування різноманітних форм, методів, прийомів навчання;

- створення сприятливої емоційної атмосфери в класі;

- максимальна опора на активну розумову діяльність учнів; включення в діяльність учнів завдань і питань, що вимагають від них пояснення, висновків, власних суджень, актуалізації знань, у тому числі з інших джерел;

- логіка навчального процесу; розкриття необхідності, важливості  та доцільності предмету вивчення,  що робить навчання свідомим;

- залучення учнів до дослідницької діяльності;

- яскравість навчального матеріалу, емоційна реакція і зацікавленість вчителя тощо.  

       Велику роль у активізації навчання учнів відіграє правильно організована пізнавальна діяльність, спрямована на виконання різноманітних інтелектуальних та практичних завдань. У зв’язку з цим, були розроблені завдання, які вчитель хімії може використовувати на уроці не лише під час індивідуальної, але й під час групової та фронтальної роботи з класом.

       Загальновідомо, що формування пізнавального інтересу – результат і необхідна умова шкільного навчання. Важливими умовами виховання пізнавального інтересу є: розуміння дитиною змісту і значення матеріалу, що вивчається; наявність нового як у змісті матеріалу, що вивчається, так і в підході до його розгляду; емоційна привабливість навчання; наявність оптимальної системи пізнавальних завдань до відповідної „порції” програмованого матеріалу ; творче використання додаткової інформації тощо. „Важких наук немає – є тільки важкий виклад… Треба прагнути зробити навчання не простішим, а зрозумілішим” [4, с.3].

      Педагоги вважають, що пізнавальні інтереси учнів розвиваються в навчальній діяльності, яка має об’єктивні закономірності і впливає на її інтенсивність. Оволодіваючи знаннями, учні розв’язують пізнавальні завдання різної складності. Вони осмислюють навчальний матеріал, роблять висновки на основі викладеного вчителем, виконують різні практичні і лабораторні роботи. Така діяльність сприяє оновленню первинних знань. Учні розв’язують, систематизують, аналізують, узагальнюють. У результаті логічних операцій вони одержують нові для них факти, висновки, набувають прийомів пізнавальної діяльності, на основі евристичного пошуку вчаться розв’язувати нестандартні завдання, розвивають свої творчі здібності.

Пізнавальний інтерес розглядався як вибіркова спрямованість психічних процесів людини на об’єкти і явища навколишнього світу, як тенденція, прагнення, потреба займатися саме даною галуззю явищ, діяльністю, що спричинює активність особистості в ставленні до навколишньої дійсності.

     У філософських, психологічних та педагогічних дослідженнях містяться різні трактування феномену інтересу: як вибіркова спрямованість, як пізнавальне ставлення до навколишнього світу, як стимул і мотив пізнавальної діяльності, але воно не зводиться до мотиву, оскільки джерело інтересу не в самозародженні із мотиваційної сфери, а в об’єктивний дійсності.

     Водночас інтерес розглядається і як педагогічний інструмент. У педагогічних дослідженнях визначено особистісне значення інтересу як сильного чинника активності, особливого вибіркового наповнення задумів, емоцій, вольових устремлінь. Пізнавальний інтерес розглядається як стимулятор творчості і як структурний елемент творчої особистості.

        Існує думка, що наукове розуміння природи інтересів і їх роль у житті суспільства складаються поступово. У загальному значенні поняття інтересів виходить за рамки суспільних наук і нині вивчається в ряді психолого-педагогічних дисциплін.

       Неоднозначно підходячи до визначення інтересу, дослідники єдині в тому, що його наявність є необхідною умовою соціальної активності людини. Отже, інтерес у соціальному значенні можна визначати як категорію, що виражає ставлення людини до навколишнього світу, до таких видів і явищ, які мають вагоме значення для її існування.

      Узагальнення даних аналізу літературних джерел дає підстави охарактеризувати пізнавальний інтерес як емоційно-пізнавальне ставлення до діяльності, що за певної організації навчання переходить у інтелектуально-пізнавальну активність особистості.

       На основі вивчення праць Г.І. Щукіної, Б.А. Ананьєва, В.П. Беспалько, Н.Г. Морозової було зроблено висновок, що про пізнавальний інтерес свідчать: наявність в учнів запитань до вчителя, які вимагають, у першу чергу, встановлення причинно-наслідкових зв'язків та їх розкриття; уміння учнів самостійно вирішувати пізнавальні задачі, виконувати тренувальні вправи; прагнення учнів до оволодіння теоретичними знаннями, самостійного їх поповнення з різноманітних джерел.

        Спираючись на наукові дослідження, учителям слід добирати такі форми і методи роботи, які стимулювали б пізнавальні інтереси учнів.

         Деякі педагоги вважають, що формування пізнавального інтересу є і результатом, і необхідною умовою шкільного навчання. Не випадково інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції, з ферментом, що дає змогу учням асимілювати основи наук. На їхню думку, важливими умовами виховання інтересу є:

 - розуміння дитиною змісту і значення матеріалу, що вивчається;

наявність нового як у змісті матеріалу, що вивчається, так і в самому підході до його розгляду;

- емоційна привабливість навчання;

- наявність оптимальної системи пізнавальних завдань до відповідної „порції” програмованого матеріалу;

- творче використання якісної додаткової інформації;

- самостійність у пізнавальній діяльності;

- оцінка успіхів учнів учителем тощо.

        На думку педагогів, роботу з виховання пізнавальних інтересів на уроках  і в позакласних заходах доцільно будувати в такій послідовності: цікаво – знаю – вмію.

        Задачний підхід до активізації навчання вважається одним  із ефективних і перспективних. Суть його стосовно діяльності полягає в цілісності формування уявлень про навколишній світ, як про „світ задач”, а про людську діяльність – як про сукупність процесів розв’язування нестандартних ситуацій, передусім мислених. Результативність використання нестандартних завдань значно підвищується за умови їх організації в певну систему. Поняття „система завдань” охоплює їх сукупність, об’єднану загальною дидактичною метою, наскрізним змістом предмета, побудовану з урахуванням вікових особливостей учнів [4].

           Для розвитку пізнавального інтересу учнів у процесі навчання застосовуються різні типи нестандартних завдань: складання і розв’язування задач на матеріалі довкілля та народних традицій українців; розгляд вправ на розвиток уміння висловлювати здогад, припущення, доводити справедливість певних тверджень; збагачення навчального матеріалу завданнями комбінаторного типу та задачами з логічним навантаженням; виконання інтегрованих завдань-комплексів; використання цікавинок на уроках (завдання для інтелектуального самовдосконалення, головоломки, задачі-казки, задачі-вірші, ігрові вправи, тематичні загадки, задачі-веселинки тощо.) Формуванню пізнавального інтересу підлітків сприяє правильна організація навчальної діяльності, заняття в гуртках, екскурсії, виконання домашніх завдань, цікавий урок, педагогічно цілеспрямовані засоби заохочення і контролю, диспути, читання науково-пізнавальної літератури, розв’язування пізнавальних завдань, проблемних ситуацій, вивчення природничих дисциплін, поглиблене викладання навчального матеріалу, творчі самостійні роботи.

              Цікавим є вивчення українськими вченими проблеми формування пізнавальних інтересів підлітків за допомогою науково-пізнавальної літератури.

            Основними мотивами читання науково-пізнавальної літератури є: потреба його у зв’язку з практичною діяльністю, власне практична діяльність, теоретико-практична діяльність; потреба поглиблювати свої знання з природничої літератури; інтерес до самого читання даної літератури; необхідність читання її у зв’язку з підготовкою до майбутньої професійної діяльності[5].

             Теоретичний аналіз проблеми дозволяє дійти висновків, що читання природничо-наукової літератури вивчалося, починаючи з 20-х років XX століття.

             Учні  звертаються до науково-пізнавальної книжки для розширення кола питань, які їх цікавлять, або для отримання точних знань, конкретних факторів, активно використовуючи із літератури вичерпні відомості для навчання і щоденної діяльності. Було виявлено три групи учнів – читачів науково-пізнавальної літератури. До першої відносяться ті, в яких пізнавальна активність виражена слабо. Вони вибирають науково-пізнавальні видання під впливом випадкових мотивів. До другої належать ті, в яких спостерігаються спроби самостійно осмислити прочитане, сприйняти його в порівнянні з уже відомим із шкільних уроків, власного життєвого досвіду, сформулювати свою думку про книжку. Ці читачі, в основному, вибирають науково-пізнавальні книжки відповідно до своїх пізнавальних інтересів. Третя група не тільки хочуть пізнати нове, ай намагаються активно використовувати прочитане.

             Доведено, що в роботі з науково-пізнавальною літературою бібліотекар повинен спиратися на кращі риси особистості підлітка: їхню емоційність, фантазію, прагнення до ідеалу. Намагатися за допомогою тактовного педагогічного впливу (вибір оптимального стилю спілкування, залучення до активної діяльності, самостійної творчості, рекомендації кращих зразків літератури та ін.) залучити приховані резерви психічного складу учнів, активізувати їхній читацький розвиток.

             Вчені виділяють три рівня активності:

             Репродуктивно-наслідувальна активність. Наприклад, вчитель показує, як зібрати прилад и здійснити  в ньому реакцію. Учні услід за ним повторюють цю операцію.

             Поісково-виконавська активність. Ступінь самостійності велика. Необхідно осознати задачу і самому знайти шляхи вирішення. Наприклад, рішення експериментальної задачі.

             Творча активність – вищий рівень. Завдання ставить сам учень і потім визначає її рішення. Наприклад, учням рекомендується зробити синтез одного з органічних сполук. Їм треба практично здійснити  цей синтез, застосувавши оригінальний спосіб. Тут учень ставиться в положення вченого-дослідника.

             3. Зміст навчального матеріалу, активна пізнавальна діяльність учнів, їх творчий труд виключають  зубріння, стимулюють інтерес до предмету, виховують свідоме відношення до навчання. Формування пізнавального інтересу на уроці з біології досягається високим науковим та методичнем рівнем навчання, застосуванням активних методів навчання; самостійних творчих робіт; лабораторного експеримента, розкриттям зв’язків хімії з життям нашого суспільства, з майбутньою діяльністю учнів.      

         Високоякісний урок – це урок, на якому досягається найбільший ефект навчання. Якість уроку залежить від особистості вчителя, його наукових та педагогічних знань, вмінь та навичок, від грунтовної підготовки урока. Учень, опановуючи певним обсягом знань і вмінь на такому уроці, просувається в своєму развитку на нову ступінь.

        Сучасна психологія і педагогіка доводять, що в процесі навчання учень не просто сприймає, усвідомлює, запам’ятовує, а й виконує складну систему розумових дій, спрямованих на засвоєння знань.

Завдяки цій розумовій діяльності знання стають його надбанням. Початковим етапом засвоєння знань є сприйняття. На перший погляд здається, що на уроці активним є лише вчитель, а учні повинні його слухати, спостерігати. Насправді це не так. Уже на цьому етапі оволодіння знаннями важлива активна діяльність школярів. Проте вона не з’являється сама по собі. Її повинен створити вчитель. Теорія і практика пропонують цілу систему шляхів активізації сприйняття учнями навчального матеріалу.

    Якість сприйняття підвищується, якщо діти підготовлені до засвоєння нового матеріалу шляхом постановки перед ними пізнавальних і практичних завдань: “навчитися виділяти головне з прочитаного тексту”,  “навчитися пояснювати будову органа у зв’язку з його функцією”. 

    Пізнавальна активність учнів підвищується, якщо вчителю вдається створити так звану проблемну ситуацію на початку вивчення нового матеріалу, тобто викликати в учнів запитання: чому відбувається таке явище? Як можна пояснити цей факт? За таких умов учні протягом уроку, слухаючи пояснення вчителя, активно шукатимуть відповідь на запитання.

    Учитель сам може ставити проблемні запитання під час вивчення окремих тем уроку. Наприклад:

   Як за складом крові можна судити про здоров'я людини?

1)  Чому повноцінне харчування вважають однією з важливих умов здоров’я людини?

2)  Серце людини – дивовижний механізм, який працює протягом життя без зупинки і ремонту.

    Як це досягається?

    Проблемні ситуації особливо часто виникають під час проведення експериментів, спостережень, виконання різноманітних практичних завдань.

    Важливим шляхом активізації сприйняття є використання попереднього досвіду учнів: їхні власні спостереження, участь у різних видах роботи, почута розповідь старших людей, батьків. Цей досвід дітей використовую, плануючи свою роботу з ними. Раджу учням провести спостереження за окремими явищами природи, життям людей, поведінкою тварин тощо.

    Дуже важливо з перших кроків навчати дітей спостерігати різні явища таким чином, щоб їхній досвід не був стихійним, випадковим, а складався під впливом учителя.

    Під час спостереження певних об’єктів, явищ учні концентрують свою увагу на зовнішніх, часто не найсуттєвих ознаках предмета. Я намагаюся так продемонструвати учням предмет, посібник, щоб вони побачили його найголовніші, найсуттєвіші ознаки. Отже, керування вчителем процесом сприйняття – важливий шлях до підвищення якості сприйняття і пізнання.

      Сприйнятий учнем навчальний матеріал повинен бути осмислений відповідно до знань цього учня. Осмислення є центральною ланкою в процесі засвоєння знань і відбувається не окремо від сприйняття, а разом з ним. З метою посилення ефективності засвоєння знань дуже важливо ставити учня перед необхідністю порівнювати, аналізувати, узагальнювати сприйняте. У результаті узагальнення, осмислення знань виникають поняття.

           Поняття – форма мислення, за допомогою якої узагальнюються суттєві ознаки предметів і явищ.

    Формування понять – складний розумовий процес. Він здійснюватиметься успішно, якщо вчитель турбуватиметься про розвиток у школярів мислення і пізнавальної активності на уроках та в позакласній роботі.

    Викликати пізнавальну активність в учнів можна за умов добре продуманої й обґрунтованої системи навчання. Важливу роль у цій системі відіграють самостійні роботи учнів. У завданнях для самостійної роботи важливо чітко визначити ступінь їх складності, а також самостійності практичних дій і мислення учнів. У зв’язку із цим важливе значення має саме формування запитань завдань, що може по-різному вплинути на вияв активності учнів і різною мірою стимулювати форми їхньої розумової діяльності.

    Під час складання завдань необхідно, щоб у самостійних роботах використовувалися такі важливі форми розумової діяльності, як порівняння, зіставлення, узагальнення, пошук причино – наслідкових зв’язків тощо.

    Важливу роль у навчальному процесі відіграє вибір часу для самостійної роботи на уроці. Невелику самостійну роботу доцільно проводити в першій половині уроку. Це дає можливість відразу залучити учнів до активної роботи, створити робочу атмосферу на уроці і, користуючись зацікавленістю та підвищеною активністю дітей, успішно проводити другу половину уроку.

    При цьому:

1) учні захоплюються самостійною роботою – їм ніколи відволікатися;

2) під час роботи набувають деяких знань і з інтересом чекають додаткових пояснень учителя;

3) учитель отримує можливість під час пояснення спиратися на набуті (нехай незначні) у процесі роботи уявлення учнів, використовувати їх для активізації бесіди під час узагальнення набутих знань.

    Таким чином можна організувати самостійні роботи з метою отримання учнями нових знань або оформлення вже отриманих результатів. Учні можуть готувати усні або письмові відповіді (наприклад, робити записи в зошитах, заповнюючи колонки таблицями за спеціальним зразком тощо).

    Для чіткої організації самостійної роботи вчитель має розробити систему завдань пошукового характеру з теми, предмета в цілому, передбачити їх поступове ускладнення і підвищення рівня самостійності учнів під час виконання цих завдань.

    З метою детального вивчення предмета або явища можна використати прийоми, які допоможуть учням успішно засвоїти навчальний матеріал, вникнути в суть дослідження біологічних процесів. Одним з таких прийомів є евристичний. Суть його полягає в тому, що вчитель ставить перед учнями запитання на кмітливість з додатковими навідними запитаннями, чим спонукає до інтуїтивного розв’язання пізнавального завдання.

   Часто для відповіді на запитання достатньо зіставити вже відомі істини, навіть елементарні відомості. Незважаючи на це, учням іноді буває важко знайти правильну відповідь. Так виникають труднощі із запитанням, чи відбувається фотосинтез у плодах. Більшість учнів переконані в тому, що фотосинтез відбувається тільки в листках. І лише дехто з них здогадується, що зелені незрілі плоди теж беруть участь у процесі утворення органічних речовин на світлі. Евристичний прийом розвиває в учнів здатність здогадуватися, кмітливість, творчий підхід до виконання пізнавального завдання.

    Розвитку вмінню досліджувати істину сприяє також сократичний прийом. У Стародавній Греції філософ Сократ будував бесіду з учнями таким чином, щоб викликати їх на обговорення спірних питань. Він спрямовував хід бесіди в таке русло, щоб вона набула характеру дискусії. На уроках біології є можливості для того, щоб учні намагалися доводити й обґрунтовувати свої міркування, використовуючи запас знань або наочність. Так, з’ясовуючи відмінності між кореневищем рослин і коренем, учні спочатку не можуть дати правильну відповідь, але пропонують різні міркування, іноді помилкові (кореневище росте горизонтально, а корінь – вертикально; на кореневищі є бруньки, а на коренях їх немає; кореневище може зеленіти на світлі, а корені не зеленіють тощо). Обговорення цих міркувань супроводжується вивченням роздаткового матеріалу – живих рослин або гербарних зразків. Зрештою, учні доходять висновку, що кореневище – це видозмінений пагін, який хоч і не має зелених листків, але володіє всіма іншими ознаками, характерними для пагона.

        У процесі навчання учні під керівництвом учителя здобувають нові для них знання. Щоб викликати в учнів пізнавальний інтерес до нового навчального матеріалу, потрібно використовувати різноманітні методичні прийоми: створення проблемної ситуації, прийом новизни, значущості, динамічності, дослідницький прийом та інше. Усі вони збуджують допитливість, пізнавальний інтерес і можуть бути використані на всіх етапах вивчення навчального матеріалу.